Про країни

БІЛОРУСЬ
Попри те, що Республіка Білорусь не є членом Ради Європи, вона приєдналася до багатосторонніх договорів у сфері захисту національних меншин у рамках ООН (МПГПП, МПЕСКП, МКЛРД) і Співдружності Незалежних Держав (СНД). Білорусь також підписала зі своїми сусідами двосторонні угоди, що стосуються питання захисту меншин. Крім того, «м’яке право» ООН і ОБСЄ (рекомендації і керівні принципи в галузі захисту меншин) також має важливе значення для захисту прав меншин у Білорусі.
Згідно з офіційними даними, з 9 504 000 жителів Білорусі білоруси складають більшість 83,7%. Найбільшими меншинами є росіяни (785 100), поляки (294 500), українці (158 700), євреї (12 900), вірмени (8 500), татари (7 300), цигани (7 100), азербайджанці (5 600), литовці (5 100), молдовани (3 500), і більш нечисленні етнічні групи. Усі меншини, як правило, розосереджені по всій території країни. Євреї, росіяни і українці – переважно міські жителі; поляки ж, навпаки, будучи найменш урбанізованою меншістю, зосереджені у Гродненській області, де вони складають 21,5% населення. Поляки складають абсолютну більшість у Вороновському районі (80%) і відносну більшість у Щучинському районі. У більшості інших районів західної частини Гродненської області доля поляків складає від 1/5 до 1/3.
Наявні дані досліджень показують, що принципові відмінності між етнічними білорусами і меншинами у соціальних, економічних, політичних і культурних галузях відсутні. Отже, поточну ситуацію у сфері меншин у Білорусі можна охарактеризувати як безконфліктну та стабільну, без різких протиріч на ґрунті етнічної приналежності, мови, раси або релігії. Це вважається результатом довготривалих мирних міжетнічних і міжконфесійних взаємодій, культурної схожості, довгострокових і стабільних зв’язків основних національних громад усередині країни. Представництво меншин у державному секторі й, зокрема, на державній службі важко оцінити через брак інформації. Наявні дані відносяться до 2007 р. і стосуються Гродненської та Вітебської областей. Вони свідчать про участь меншин на рівні місцевого врядування, яке приблизно пропорційно відносній долі цієї меншини у загальному населенні регіону. Проте, починаючи з 2007 року, доступ до офіційної інформації про етнічне представництво або соціальну нерівність став проблематичним.
Доповідь Асоціації рівних прав про рівність і дискримінацію у Білорусі, опублікована у 2013 році, свідчить про певні проблеми нерівності і дискримінації у Білорусі, але визнає, що вони насилу піддаються аналізу, оскільки мають прихований характер і не є відкритими проявами дискримінації на етнічному ґрунті. Більшість досліджень демонструють, що злочини і зневага на ґрунті етнічної ненависті є рідкісним явищем.

МОЛДОВА
За даними останнього національного перепису 2004 р., проведеного у Республіці Молдова, 75,81% населення назвали себе молдованами, 8,35% – українцями, 5,95% – росіянами, 4,36% – гагаузами, 2,17% – румунами, 1,94% – болгарами і 1,32% – представниками інших етнічних груп. Молдова включає два автономні регіони – Придністров’я (юридично він є територією з особливим статусом, але по суті – регіоном у стані замороженого конфлікту) і Гагаузію. Впродовж двох десятиліть придністровський конфлікт впливає як на внутрішню, так і на зовнішню політику Молдови. Циганська меншість, незважаючи на значну кількість осіб, що її складає, не є об’єктом позитивних заходів з боку Молдови (приміром, в офіційних списках національностей ця група значиться серед «інших етнічних груп»), а у Придністров’ї – зовсім не враховується. Крім того, на державному рівні досі немає єдиного підходу стосовно назви державної мови («молдавська» або «румунська»). Наприклад, під час перепису 2004 р. 78,4% молдаван стверджували, що їх рідна мова – молдавська, а 18,8% – румунська. Крім того, існують оцінки, згідно з якими кількість людей, що ідентифікують себе як румуни, повинна бути значно вищою за дані офіційної статистики.
Молдова є учасником низки багатосторонніх угод у галузі захисту національних меншин у рамках ООН (МПГПП, МПЕСКП, МКЛРД), СНД і Ради Європи (РКНМ). Крім того, «м’яке право» ООН і ОБСЄ (рекомендації і керівні принципи у галузі захисту меншин) також має важливе значення для захисту прав меншин у Молдові. Проте, положення Рамкової конвенції (РКНМ) не можуть бути на практиці застосовні у Придністров’ї до врегулювання замороженого конфлікту.
Конституція проголошує національну єдність Молдови і її народу, незалежно від етнічного походження. Законодавство про меншини формально відповідає основним міжнародним стандартам, але його реалізація залишає бажати кращого і часто піддається критиці. Конституційні норми і закони носять декларативний характер, а вживана термінологія недостатньо чітка. У 2012 р. був ухвалений закон про боротьбу з дискримінацією, але його практичні результати й досі важко оцінити. Так, станом на 2009 р., Консультативним комітетом виявлено недостатнє поширення інформації і недостатню обізнаність населення про дискримінацію, її форми і правові наслідки. Крім того, у 2011 р. КЛРД зазначив відсутність систематичного збору інформації про соціальну інтеграцію і дискримінацію.

УКРАЇНА
За даними останнього Всеукраїнського перепису населення у 2001 році, 77,8% населення назвали себе українцями, 17,3% — росіянами, 0,6% — білорусами, 0,5% — молдованами, 0,5% — кримськими татарами, 0,4% — болгарами, 0,4% — румунами, 0,3% — угорцями, 0,3% — поляками, 0,2% — євреями, 0,2% — греками, 0,2% — татарами. Українці складають етнічну більшість у кожному регіоні України, за винятком Криму і Севастополя (дані на березень 2014 року). Іншою особливістю України є значне використання російської мови як основної мови спілкування, зокрема на сході і півдні країни, де українці, проте, складають чисельну більшість.
Україна є учасником низки багатосторонніх угод у галузі захисту національних меншин у рамках ООН (МПГПП, МПЕСКП, МКЛРД) і РЄ (РКНМ, ЄХРМ). Крім того, «м’яке право» ООН і ОБСЄ (рекомендації і керівні принципи) у галузі захисту меншин також має важливе значення для захисту прав меншин в Україні. Проте, з березня 2014 положення законодавства України стосовно меншин не можуть бути застосовані на практиці на території Кримського півострова.
Законодавство про меншини офіційно відповідає основним міжнародним стандартам. Проте, його реалізація на практиці виявляє істотні недоліки. Норми і закони в галузі захисту меншин часто мають декларативний характер. У 2012 р. були ухвалені антидискримінаційний закон і закон про принципи державної мовної політики. Перший закон став предметом запеклої критики, але було б передчасно судити про підсумки його реалізації в даний момент. Другий закон був скасований українським парламентом у лютому 2014 р., але в.о. Президента ветував це рішення й ініціював підготовку нового закону з метою врахувати «інтереси Східної і Західної України, а також усіх етнічних груп і меншин».